Корисна інформація

1.1. НЕСПЕЦИФІЧНІ ВАГІНІТИ (КОЛЬПІТИ) – інфекційно-запальні захворювання піхви, зумовлені дією умовно-патогенних мікроорганізмів (кишечна палочка, стрептокок, стафілокок та ін.). Виділяють гостру, підгостру та хронічну форми захворювання. Частіше за все зустрічаються дві форми запалення піхви – серозно-гнійний вагініт та дифузний.

Виділення – основний симптом захворювання – можуть бути рідкими, водянистими, гнійними, іноді пінистими.

При сильному злущуванні епітелію вони можуть ставати більш густими, часто з неприємним запахом, в тяжких випадках з'являються кровянисті виділення.

При гострому кольпіті хворі також скаржаться на свербіж, обумовлений запальною дією витікаючих білих виділень, відчуття тиску, важкості та жару у статевих органах та малому тазу.

Лікування кольпіту комплексне, воно включає:

1. Застосування етіотропних, протизапальних засобів;

2. Лікування супутніх захворювань, обмінних та інших функціональних порушень;

3. Припинення статевих контактів до повного видужання, обстеження та лікування партнера.

1.2 БАКТЕРІАЛЬНИЙ ВАГІНОЗ

Захворювання характеризується появою  значних білих виділень з неприємним запахом при відсутності у них патогенних збудників (гонококи, трихомонади, кандіди), а також відсутністю візуальних ознак запалення слизової оболонки піхви. Таким чином, Б.В. можна розглядати, як дисбактеріоз піхви в основі якого лежить порушення мікробіоценозу.

Основними симптомами, які найчастіше зустрічаються у пацієнтів є скарги на значні білі виділення із неприємним запахом. При довготривалому протіканні захворювання вони набувають жовтовато-зеленого кольору, стають густішими, часто нагадують сирну масу, мають властивість пінитися, трохи тягучі, липкі, рівномірно розподіляються на стінках піхви. Кількість білей в середньому складає біля 20 мл на добу (приблизно в 10 разів більше, ніж в нормі).

Лікування БВ основане на принципах створення оптимального фізіологічного середовища піхви, відновлення нормального чи максимально наближеного до норми мікробіоценозу, десенсібілізуючої та імунокорегуючої терапії.

1.3.КАНДІДОЗ

Інфекційне захворювання слизової оболонки піхви, що поширюється на шийку матки і часто на вульву. Збудники захворювання – дріжжоподібні гриби, частіше за все кандіда.

Дріжжоподібні гриби потрапляють у статеві шляхи жінки з кишечнику, при безпосередньому контакті з джерелами інфекції (хворі, носії), через інфіковані предмети. Зараження можливе при статевих контактах, але цей шлях інфікування не належить до числа основних.

Клінічні симптоми генітального кандідозу в основному зводяться до скарг на білі виділення та свербіж. Білі виділення можуть бути рідкими, значними із сирноподібними включеннями.

Виділення бувають густими, мазеподібними, зеленувато-білого кольору. Частим симптомом кандідозу статевих органів є свербіж, особливо сильний при ураженнях вульви. Свербіж буває постійним чи таким, що турбує лише у другій половині дня, увечері чи вночі. Лікування кандидозу передбачає призначення протигрибкових препаратів, нормалізацію мікрофлори піхви та кишечника, лікування супутніх захворювань.

1.4.ТРИХОМОНІАЗ

Трихомоніаз з'являється в результаті занесення до нижніх відділів статевих органів трихомонад. Це – найпоширеніше захворювання, що передається статевим шляхом.

Інші шляхи зараження можливі у виключно рідких випадках (напріклад, під час проходження плоду через родові шляхи, уражені трихомонадами). Інкубаційний період триває 5-15 днів.

Клінічне протікання трихомоніазу характеризується тривалістю, якщо своєчасно не проведено належне лікування. При гострій та підгострій формах захворювання хворі скаржаться на значні білі виділення, свербіж та печіння в області зовнішніх статевих органів. Іноді помічають відчуття важкості у нижніх відділах живота, порушення сну (при вираженому свербіжу). При ураженнях уретри з'являється жар та больові відчуття при сечовиділенні.

При хронічному трихомоніазі хворі  відмічають білі виділення, іноді свербіж в області вульви, ознаки запального процесу мало виражені, вони виявляються восновному при кольпоскопії.

Лікування. При лікуванні трихомоніаза потрібно дотримуватись наступних принципів:

1. Проводять лікування одночасно хворої та її статевого партнера.
2. Статеве життя на період лікування заборонене.
3. Усувають фактори, що знижують опірність організму.
4. Застосовують проти трихомонадні засоби на фоні загальних та місцевих гігієнічних процедур.

1.5. ВІРУС ПРОСТОГО ГЕРПЕСА

Збудником герпетичних захворювань статевих органів є вірус простого герпесу. (ВПГ). З двох типів ВПГ збудником у більшості випадків виступає другий тип ВПГ – 2. Цей тип вірусу виявляється у 50-70% жінок, хворих на герпес статевих органів.

Генітальний герпес передається статевим шляхом, при чому джерелом інфекції можуть бути не тільки хворі з клінічно вираженими симптомами, а й носії вірусу простого герпесу. Окрім статевого шляху передачі можливе інфікування герпесом при орогенітальних контактах.

Клінічні симптоми.

Генітальний герпес відноситься до інфекцій, що персистують протягом усього життя. Характерна ознака ВПГ – поява окремих чи множинних везікул (пухирців) на фоні гіперимованої, набряклої слизової оболонки ураженої ділянки. Величина везікул 2-3 мм. Їх група займає від 0.5 до 2.5 см ураженої поверхні. Ця стадія захворювання є нетривалою (2-3 дні), везікули у подальшому розкриваються, а на їх основі з'являються виразки неправильної форми. Виразки вкриваються жовтуватим нальотом та заживають протягом 2-4 тижнів без появи рубців. Висип везікул та поява виразок супроводжується скаргами на свербіж, біль, печіння, появу яких пов'язують із змінами у нервових рецепторах та провідниках больової чуттєвості.

Лікування герпеса статевих органів є важкою задачею у зв'язку з недостатністю засобів, які здійснюють прямую специфічну дію на вірус. Лікування також ускладнено можливістю реінфекції.

1.6. ПАПІЛОМОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ.

Папіломовірусні інфекції (ПВІ) давно відомі гінекологам. Вони описані лікарями Стародавньої Греції під назвою «кондиломи».

Передача ПВІ здійснюється виключно статевим шляхом. Інфекція вражає в основному молодих жінок, які ведуть активне статеве життя з різними партнерами.

Розрізняють ПВІ у вигляді гострокінцевих кондилом, пласких та інвертуючих кондилом.

Протікання захворювання є довготривалим. Часто ускладнюється приєднанням вторинної бактеріальної інфекції, що супроводжується появою значної кількості білих виділень, свербіжу та больових відчуттів. Кондиломи, що сильно розростаються на зовнішніх статевих органах викликають труднощі при ходьбі та статевих контактах, пригнічують психіку хворих.

Лікування ПВІ проводять у відповідності до характеру процесу з урахуванням супутніх захворювань.

1.7. ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ.

Цитомегаловіруси (ЦМВ) представляють собою групу вірусів, що входять до сімейства герпетичних вірусів.

Зараження відбувається через слину, вірус зберігається у слинних залозах, нирковій тканині та інших органах. Практично у всіх випадках інфекція протікає субклінічно.

Основними клінічними ознаками ЦМВІ є: ураження ЦНС, зниження рівня тромбоцитів, гепатит, пневмонії, що часто повторюються. У випадку інфікування ЦМВ під час вагітності, при відсутності будь-яких наслідків для матері у плода вона може викликати тяжкі ускладнення, що після пологів проявляються затримкою психічного розвитку, мікроцефалією, глухотою, епілепсією, м'язовою слабкістю та ін.

Лікування при ЦМВ повинно бути направлене на виявлення та видалення з організму даного вірусу, відновлення порушеного імунітету.

1.8. ХЛАМІДІОЗ.

Хламідії - бактерії з унікальним циклом розвитку. Головною особливістю є їх внутрішньоклітинний цикл розвитку.

Захворювання передається переважно статевим шляхом, можливе інфікування новонароджених при їх проходженні через родові шляхи.

Інкубаційний період продовжується 20 – 20 днів. Захворювання характеризується довготривалим протіканням, недостатньою чіткістю ознак, схильністю до рецидивів.

Гостра стадія хламідіозу характеризується гнійними виділеннями із шийки матки. В хронічній стадії запального процесу виділення – слизисто-гноєвидні, на шийці матки часто виявляють ерозію.

Найбільш ефективним методом діагностики хламідіозу є ПЦР (полімеразна ціпна реакція)  - метод, при якому в досліджуваному об'єкті  шукають ДНК збудника.

Лікування. Основні принципи:

1. Рання діагностика та своєчасний початок лікування з одночасним оглядом і лікуванням статевого партнера.

2. Припинення статевого життя до повного видужання.

3. Повна заборона вживання алкоголю, гострої їжі, фізичних та психічних навантажень.

1.9. УРЕА- ТА МІКОПЛАЗМЕННА ІНФЕКЦІЯ.

Дані мікроорганізми являють собою маленькі палочки й викликають запальні процеси у нижніх відділах сечо-статевого тракту.

Для даної інфекції характерним є переважно статевий шлях передачі: вони легко переносяться трихомонадами, сперматозоїдами. Інкубаційний період складає в середньому 15-20 днів.

Первинним осередком інфекції є нижні відділи сечо-статевого тракту. Основні скарги пацієнток: свербіж, печіння, білісуваті слизисто-гнійні виділення із піхви, розлади сечовипускання різного ступеню вираженості.

У діагностиці перевагу має бактеріологічний метод (посів виділень на спеціальне середовище з визначенням чутливості до антибіотиків).

Принципи лікування і профілактики такі ж, як і при хламідійній інфекції.

1.10. ПЕРЕДМЕНСТРУАЛЬНИЙ СИНДРОМ.

Передменструальный синдром (ПМС) – складний симптомокомплекс, що виникає у передменструальні дні і проявляється у вигляді нейропсихічних, вегето-судинних і обмінно-ендокринних порушень. Зазвичай симптоми ПМС виникають за 2-10 днів до менструації і зникають відразу після її початку або у перші її дні. Причин виникнення ПМС є декілька. Їх основою є гормональний дисбаланс, що веде до цілого ряду змін у жіночому організмі.

В залежності від вираженості клінічних симптомів, розрізняють декілька форм захворювання: нервово-психічна,  набрякла, цефалгічна, кризова. Найчастішими симптомами ПМС є: дратівливість, депресія, слабкість, плаксивість, агресивність, онеміння рук, нагрубання молочних залоз, серцебиття, підвищення артеріального тиску та ін.

Основа діагнозу – циклічний характер появи патологічних симптомів. Діагностика проводиться спільно з терапевтами, кардіологами, невропатологами, психіатрами та іншими спеціалістами.

Лікування ПМС достатньо складний процес, що потребує значного терпіння і від лікаря, і від пацієнта. Лікувальні заходи включають в себе психопрофілактику, аутотренінг, нормалізацію режиму праці і відпочинку, дієтотерапію, лікувальний масаж, фізпроцедури. Медикаментозне лікування проводиться методом індивідуального підбору лікувальних препаратів.

1.11. АЛЬГОМЕНОРЕЯ.

Альгоменорея – порушення менструального циклу, що виражається у переймоподібних, рідше ниючих, болях внизу живота, в області крижі та попереку під час менструації і супроводжується загальним поганим самопочуттям.

Буває первинною (у дівчат в період статевого дозрівання), вторинною (у жінок дітородного віку із захворюваннями внутрішніх статевих органів).

Лікування первинної альгоменореї направлене на затамування больової чутливості, регуляцію менструального циклу, вітамінотерапія, іглорефлексо терапія, фізпроцедури.

Лікування вторинної альгоменореї пов'язане з усуненням причин захворювання (ендометріоз, міома матки і тд.)

1.12. ЮВЕНІЛЬНІ ( ПІДЛІТКОВІ) МАТКОВІ КРОВОТЕЧІ.

Ювенільними кровотечами (ЮК) називають ациклічні маткові кровотечі у дівчат підліткового віку. ЮК відносять до найчастіших гінекологічних захворювань в період статевого дозрівання.

Важливу роль у виникненні ЮК відіграють гострі та хронічні запальні захворювання, неправильне харчування, психічні травми та навантаження. Клінічна картина характеризується довготривалими (більше 7 днів), сильними анемізуючими хвору ациклічними кровотечами. Найбільш типовими є кровотечі після затримки менструації на 1,5-6 місяців, однак кровотечі можуть наступати і через 14-16 днів після початку попередніх кровянистих виділень.

Лікування ЮК можна поділити на 2 основних етапи: зупинка кровотечі та профілактика рецидивів. Перший етап – гемостаз, при сильній кровотечі можливий з допомогою гормональних препаратів і шляхом вишкрібання матки. Другим етапом лікування ЮК є профілактика рецидивів кровотеч. У дівчат з рецидивуючими ЮК зазвичай проводять гормональну профілактику рецидивів.

1.13. ДИСФУНКЦІОНАЛЬНІ МАТКОВІ КРОВОТЕЧІ.

Дисфункціональними матковими кровотечами (ДМК) в репродуктивному віці називаються ациклічні матквові кровотечі після періоду затримки менструації від 1,5 до 6 місяців.

Причиною таких кровотеч можуть бути аборти, захворювання ендокринних залоз, нейроендокринні захворювання, емоційні та психічні стреси, інфекції, інтоксикації, вживання деяких ліків.

Лікування ДМК завжди починають з роздільного лікувально-діагностичного вискаблювання матки. Після цього починають терапію, направлену на нормалізацію функції яєчників.

1.14. ПРЕМЕНОПАУЗАЛЬНІ МАТКОВІ КРОВОТЕЧІ.

У жінок в віці 45-55 років маткові кровотечі є найчастішою гінекологічною патологією. Маткові кровотечі у пременопаузальному віці називають клімактеричними. З ' являються вони, як наслідок інволюційних процесів (зворотніх) в системі гормональної регуляції.

Першим етапом лікування завжди є лікувально-діагностичне вискаблювання. Подальша тактика залежить від причини кровотечі.

1.15. КРОВ'ЯНИСТІ ВИДІЛЕННЯ В ПОСТМЕНОПАУЗІ.

В постменопаузі кров'янисті виділення із статевих шляхів завжди варто розцінювати, як симптом злоякісного новоутворення. Найчастіше причиною кровотечі є ерозовані пухлиною судини шийки чи тіла матки. Рідше причиною є пухлини яєчників.

Діагностика завжди починається з діагностичного вискаблювання з подальшим мікроскопічним дослідженням отриманої тканини. Лікування – в залежності від ситуації.

1.16. ПОЛІПИ ШИЙКИ МАТКИ.

Поліпи шийки матки відносяться до поширених захворювань.

Причинами можуть бути порушення в гормональній регуляції репродуктивної функції, хронічні запальні захворювання, перенесені раніше травми шийки матки.

Найчастіше поліпи зустрічаються у жінок після 40 років. Специфічних симптомів не мають, тому виявляються, як діагностична знахідка при черговому гінекологічному огляді.

Лікування зводиться до видалення поліпів, з подальшим вивченням їх тканин.

1.17. ДИСПЛАЗІЇ ШИЙКИ МАТКИ.

Під терміном «дисплазія» розуміють зміни клітин слизової оболонки шийки матки і піхви різноманітного походження.

В залежності від ступеня інтенсивності цих змін і їх локалізації розрізняють легку, помірну та важку дисплазію.

Причин виникнення дисплазій багато. Але, на сьогоднішній день, основною причиною дисплазії шийки матки є інфікованість вірусом папіломи людини (ВПЛ).

Діагностувати дисплазію шийки матки можна шляхом цитологічного дослідження клітин шийки матки (мазок на онко-клітини) і з допомогою кольпоскопії (огляд шийки матки спеціальним мікроскопом).

Лікування полягає у впливі на причину і локальне усунення патологічного осередку на шийці матки з допомогою хімічної коагуляції, діатермо-коагуляції, кріодеструкції, радіо-хвильового чи лазерного впливу.

1.18. ЕРОЗІЯ ШИЙКИ МАТКИ.

Термін «ерозія» шийки матки - це стала містка назва, що об'єднує велику кількість патологічних процесів, які спостерігаються на слизовій шийки матки.

Справжня ерозія шийки матки – це набутий патологічний процес, що характеризується пошкодженням і відторгненням верхніх шарів слизової оболонки шийки матки. Процес триває достатньо короткий період часу (1-2 тижні), тому спостерігається дуже рідко і переходить у псевдоерозію. Псевдоерозія може бути фізіологічним (нормальним) чи патологічним процесом, пов'язаним із заміною одного виду клітин (пласких) на інші (циліндричні). Псевдоерозія у молодих жінок 22-23 років, які ще не народжували, розцінюється, як нормальне фізіологічне явище і не підлягає лікуванню. У старших жінок, після пологів, псевдоерозія підлягає лікуванню, яке полягає в усуненні запальних процесів і термічному впливі на шийку матки.

1.19. ВИВОРІТ СЛИЗОВОЇ КАНАЛУ ШИЙКИ МАТКИ (ЕКТРОПІОН).

Причиною ектропіону частіше за все є родові травми – розриви шийки матки, а також штучні припинення вагітності.

Діагностується при звичайному гінекологічному огляді.

Лікування полягає у корекції будови шийки матки хірургічним шляхом.

1.20. САМОВІЛЬНИЙ АБОРТ (СА).

Це спонтанне переривання вагітності у строці до 22 тижнів.

Причинами самовільного переривання вагітності можуть бути інфекції статевих шляхів, вірусні захворювання, гормональний дисбаланс, аномалії розвитку внутрішніх статевих органів, штучні переривання вагітності у минулому, імунологічна несумісність та багато іншого.

У своєму перебігу СА проходить декілька стадій: загрозливий аборт, такий, що вже почався, аборт у перебігу, неповний аборт, повний аборт.

При загрозливому і при аборті, що вже почався лікувальна тактика направлена на збереження вагітності. При аборті у перебігу і неповному аборті здійснюється вишкрібання порожнини матки  із призначенням скорочувальної та антибактеріальної терапії. При повному аборті, якщо у порожнині матки немає залишків плідного яйця, обмежуються наглядом.

1.21. ЕНДОМЕТРІОЗ.

Ендометріоз – доброякісне гормонозалежне захворювання, при якому елементи слизової оболонки матки розташовуються поза порожниною матки. Ці елементи називаються гетеротопіями. Гетеротопії можуть розташовуватись на поверхні матки, в маткових трубах, в яєчниках, на тазовій очеревині, в толщині м'язового прошарку матки, на шийці, на слизовій оболонці піхви і т.д.

Клінічна картина залежить від локалізації ендометріоїдних гетеротопій, але для більшості форм ендометріозу характерні схожі ознаки. Це тупі ниючі болі різної інтенсивності внизу живота, що спостерігаються за декілька днів до і після менструації, темні «мажучі» виділення із статевих шляхів аналогічно до і після менструації, самі по собі менструації проходять із вираженим больовим синдромом, больові відчуття при статевих контактах, безпліддя.

Діагностують ендометріоз з допомогою УЗД, лапароскопії, МРТ, кольпоскопії, гітстероскопії, під час оперативних втручань на внутрішніх статевих органах.

Лікування ендометріозу залежить від форми, локалізації, ступеню вираженості процесу. Використовують лікувальні заходи, починаючи з препаратів рослинного походження, закінчуючи хірургічним лікуванням.

1.22. ФІБРОМІОМА МАТКИ.

ФІБРОМІОМА – гормонозалежна доброякісна пухлина матки.

У більшості жінок фіброміома має безсимптомний перебіг, однак у 20-50% пацієнток спостерігаються наступні симптоми: порушення менструального циклу, маткові кровотечі, тазові болі, важкість внизу живота, порушення сечовипускання, безпліддя.

Найбільш простим і точним методом діагностики фіброміоми є УЗД.

Лікування залежить від локалізації, величини, віку пацієнтки, може бути медикаментозним чи оперативним.

1.23. ПОЗАМАТКОВА ВАГІТНІСТЬ.

Це вагітність, при якій плідне яйце знаходиться поза порожниною матки. Частіше всього плідне яйце локалізується в матковій трубі.

Позаматкова вагітність може бути такою, що розвивається або вже  перервалася. Переривання позаматкової вагітності, як правило, супроводжується кровотечею у черевну порожнину.

Поставити діагноз можна за допомогою УЗД чи лапароскопії.

У більшості випадків лікування позаматкової вагітності оперативне.

1.24. ПУПОВИНА.

Представляє собою шнуровидне утворення, у якому проходять дві артерії і одна  вена. По артеріям тече венозна кров від плоду до плаценти, по вені притікає до плоду артеріальна кров. Нормальна довжина пуповини, в середньому, 50 см.

1.25. БАГАТОВОДДЯ.

Надлишкове накопичення у порожнині матки навколоплідних вод (більше 1,5 – 2 л).

1.26. ПЕРЕДВІСНИКИ ПОЛОГІВ.

Зазвичай перед пологами у вагітних з'являються деякі симптоми, що розглядаються, як передвісники пологів. До них відносяться: опущення дна матки, поява полегшеного дихання, виділення із піхви густого тягучого слизу, випинаня пупка, поява внизу живота та у попереку нерегулярних тягнучих болей.

1.27. ПЕРІОДИ ПОЛОГІВ.

Період розкриття – час від початку появи регулярних перейм до повного розкриття маткового вічка.

Період вигнання (потужний) – починається з моменту повного розкриття маткового зеву і закінчується народженням плоду.

Послідовий період – проміжок часу від моменту народження плоду до народження посліду.

1.28. ПЕРЕНОШЕНА ВАГІТНІСТЬ.

Вагітність, що триває більше 42-ох тижнів.

1.29. НЕДОНОШЕНА ВАГІТНІСТЬ.

Вагітність, при якій пологи наступають у строці від 22 до 37 тижнів.

1.30. АНАТОМІЧНО ВУЗЬКИЙ ТАЗ

Таз вважається анатомічно вузьким, якщо хоча б один з його розмірів,  порівняно з нормою, зменшений на 2 см і більше.

1.31. ШКАЛА АПГАР

Шкала Апгар використовується для оцінки стану новонародженого. Оцінка проводиться на 1 і 5 хвилині після народження. Враховується 5 основних ознак – серцебиття, дихання, забарвлення шкіри, м'язовий тонус, рефлекси. Кожна з ознак оцінюється в 2, 1 чи 0 балів. У здорових доношених новонароджених сума балів за шкалою Апгар складає 7-10, у слабких новонароджених чи у дітей з помірним пригніченням життєвих функцій - 5-6, у новонароджених із сильним пригніченням функцій – 1,2,3,4.

1.32. ШТУЧНИЙ АБОРТ

Це штучне переривання вагітності у строці до 22 тижнів.

Згідно діючого законодавства, вагітність у строці до 12 тижнів, може перериватися за бажанням жінки. У більш пізні строки переривається згідно суворих медичних чи соціальних показань.

1.33. АПОПЛЕКСІЯ ЯЄЧНИКА

Апоплексія яєчника – гостра кровотеча із яєчника.

Як правило, з'являється у середині менструального циклу (в період овуляції).

Причиною апоплексії яєчника можуть бути перенесені раніше запальні захворювання внутрішніх статевих органів, порушення гормональної регуляції, варикозне розширення чи склерозування судин. Провокуючими факторами можуть бути травми, фізичне перевантаження, статевий контакт.

Виділяють дві основні форми захворювання – больову (переважають різкі болі внизу живота) і анемічну (переважають симптоми втрати крові).

Лікування залежить від ступеня втрати крові, якщо він невеликий, то обмежуються медикаментозним лікуванням, якщо великий, то проводиться оперативне лікування.

1.34. ПЕРИНАТАЛЬНІ ІНФЕКЦІЇ

Перинатальні інфекції – це захворювання плоду чи новонародженого, які виникають внаслідок інфікування плоду під час вагітності і проявляються у ранньому післяродовому періоді.

Ураження плоду певними збудниками перинатальних інфекцій викликає формування схожого симптомокомплексу, відомого під абревіатурою TORCH:

- Т (toxoplasmosis – токсоплазмоз );

- О (Other diseases – інші – сифіліс, ВІЛ, вітряная віспа, ентеровірусні, парвовірусні інфекції);

- R (Rubella – краснуха);

- С (Cytomegalovirus- цитомегаловірус);

- H (Herpes  simplex virus – герпес).

Загальні ознаки перинатальних інфекцій – малосимптомна клінічна картина у матері, затримка росту плоду, жовтуха, збільшення печінки та селезінки, ураження шкіри, ураження ЦНС та органів кровообігу, вроджені пороки розвитку.

Всім жінкам, які планують вагітність рекомендовано обстежитися на наявність ТОRCH інфекцій, шляхом здачі аналізу крові на специфічні антитіла (Ig M , Ig G ) до даних збудників.

1.35. КОЛЬПОСКОПІЯ

Це огляд зовнішніх статевих органів, піхви, піхвової частини шийки матки із допомогою спеціального мікроскопу (кольпоскопу), що дає збільшення у 6-8 разів.

Метод дозволяє виявити запальні, передракові захворювання шийки матки, а також рак шийки матки на ранніх стадіях і відповідно раніше і успішніше провести лікування.

1.36. ГІСТЕРОСКОПІЯ

Даним методом проводиться огляд порожнини матки, маткових труб із допомогою спеціального гнучкого зонду, який оснащено відеокамерою, що передає зображення на екран монітору. Також даний метод дозволяє здійснювати операції у порожнині  матки, брати тканину для дослідження і т.д.

1.37. ЛАПАРОСКОПІЯ

Метод схожий із попереднім, але тут діагностичний зонд вводиться у черевну порожнину. З допомогою лапароскопії з'являється можливість оглянути органи малого тазу, матку, яєчники, маткові труби, зв'язки, очеревину, а також провести діагностичні та оперативні маніпуляції.

1.38. УЛЬТРАЗВУКОВА ДІАГНОСТИКА

Один з найбільш широко використовуваних і популярних методів діагностики в акушерстві та гінекології.

В акушерстві метод використовується для діагностики вагітності, її строку, локалізації, кількості плодів, у пізніші строки – для виявлення пороків внутрішньоутробного розвитку, розмірів плоду, оцінки навколоплідних вод, плаценти, пуповини і т.д.

В гінекології УЗД використовується для діагностики об'ємних утворень матки і придатків (кісти, кістоми, позаматкова вагітність, фіброміома, поліпи, онкологічна патологія), гормонально залежних захворювань (фіброміома, ендометріоз, аденоміоз), аномалій розвитку внутрішніх статевих органів, контролю овуляції, гіперпластичних процесів ендометрію.

1.39. ЕНДОМЕТРИТ

Ендометрит – запалення слизової (внутрішньої) оболонки матки.

1.40. САЛЬПІНГООФОРИТ(АДНЕКСИТ)

Запалення придатків матки (маткової труби і яєчника).

1.41. ПЕЛЬВІОПЕРИТОНІТ

Запалення очеревини (слизової оболонки), що вкриває органи малого тазу, в тому числі матку та її придатки.

1.42. БЕЗПЛІДДЯ

Безпліддя –  нездатність зрілого організму до зачаття.

Безплідний шлюб – це відсутність вагітності після 12 місяців регулярного статевого життя без застереження.

Безпліддя буває чоловіче і жіноче, первинне і вторинне, абсолютне і відносне. Серед причин жіночого безпліддя розрізняють: розлад овуляції – 35-40%, трубні фактори – 20-30%, різноманітні гінекологічні захворювання - 15-25%, імунологічні причини – 2%.

1.43. МАСТОПАТІЯ

Мастопатія – це кістозно-фіброзне, гормонозалежне захворювання молочних залоз, що характеризується ненормальним співвідношенням епітеліальної та сполучної тканин. Мастопатія – одне із найпоширеніших захворювань у жінок.

Бувають дифузна та вузлова форми. Основною скаргою є біль, що, як правило, посилюється у передменструальний період, іноді починаючи з другої половини менструального циклу.

Основними методами обстеження є – пальпація, УЗД, мамографія.

Дифузні форми підлягають медикаментозному лікуванню, кістозні – оперативному.


 

 mce_src=

 mce_src=

 mce_src=